Парламентські механізми контролю за сектором безпеки і оборони: досвід міжпарламентського союзу

Анотація

Механізми та інструменти парламентського контролю варіюються залежно від типу урядової системи, рівня демократії та доходів країн. Зокрема, парламенти країн із вищим рівнем доходів і демократичних систем мають більше інструментів контролю, таких як комітетські слухання, час для запитань, інтерпеляції (офіційні депутатські запити до уряду) та діяльність омбудсмена. Серед країн з високим рівнем доходів інтерпеляції є поширеними, тоді як у середньо- та низькодохідних країнах вони застосовуються рідше. Також комісії з розслідування та офіси омбудсменів найбільш поширені в країнах із середніми доходами.

Зазначено, що кількість інструментів парламентського контролю також напряму пов’язана з рівнем демократії та рівнем доходів країни. Більш демократичні та економічно розвинені країни використовують ширший набір механізмів для нагляду за діяльністю уряду, що забезпечує більший потенціал контролю та підзвітності виконавчої влади. Так, умовами для здійснення ефективного парламентського контролю над сектором безпеки і оборони мають включати в себе: чітко визначені конституційні та правові повноваження; звичаєва практика, тобто система санкціонованих здебільшого державою правових звичаїв, що є джерелом права у певній державі; ресурси та експертиза;  політична воля.

Акцентовано увагу на тому, що Конституція (або її еквівалент) забезпечує найважливішу правову основу для парламентського контролю над сектором безпеки і оборони. Враховуючи, що конституції в різних країнах відрізняються залежно від політичного, культурного, економічного та соціального контексту країни, більшість з них передбачають, що  виконавча влада (наприклад, президент, прем’єр-міністр або міністр оборони) відповідає за служби безпеки і оборони, а  виконавча влада підзвітна парламенту. Оскільки конституційні положення мають найвищий юридичний статус, є важливим закріплення в конституції парламентські повноваження щодо сектора безпеки і оборони.

Звернута увага на те, що в  європейських країнах були розроблені соціальні норми та практики підзвітності та парламентського нагляду, тобто інструменти або засоби, які може використовувати парламент для забезпечення демократичного контролю над сектором безпеки і оборони, якими є: загальні повноваження; бюджетний контроль; миротворчі місії/розгортання військ за кордоном (надання згоди); закупівлі; загальна політика оборони та безпеки (право схвалення/відхилення); персонал оборони/безпеки.

Констатується, що не всяку поведінку та взаємодію можна регулювати законом, тому важливо розвивати та підтримувати звички та практику парламентського контролю, що підкріплюються соціальними нормами, такими як взаємна повага та довіра. Тому здатність парламенту контролювати сектор безпеки і оборони залежить від факторів часу та рівня експертизи й інформації, що є в його розпорядженні. Парламент не матиме вагомих аргументів, якщо уряд зможе надати йому інформацію лише після прийняття остаточного рішення. У таких ситуаціях парламент зіткнеться з «доконаним фактом» і не матиме інших альтернатив, окрім як схвалити або відхилити рішення уряду. Крім того, парламент повинен мати достатньо часу для аналізу та обговорення важливих питань, таких як оборонний бюджет, прийняття рішень щодо закупівлі озброєнь або огляд оборонної політики.

Зазначається, що ефективний парламентський нагляд за сектором безпеки і оборони вимагає досвіду та ресурсів у парламенті або в його розпорядженні. У більшості випадків парламенти мають лише дуже невеликий дослідницький персонал, якщо такий взагалі є. Основна проблема, однак, полягає в тому, що парламенти переважно покладаються на інформацію, що надходить від уряду та військових, хоча саме ці установи вони повинні контролювати.

Стверджується, що політична воля парламентарів використовувати інструменти та механізми, що є в їхньому розпорядженні є вирішальною умовою для здійснення ефективного парламентського контролю за сектором безпеки. Усі правові системи надають парламентам різноманітні засоби для отримання інформації для контролю політики, нагляду за адміністрацією, захисту особи або виявлення та усунення зловживань і несправедливості. Крім того, парламентарі можуть скористатися або розробити передовий досвід і неформальні методи, що доповнюють ці конституційні або правові інструменти та механізми.

Акцентовано увагу на тому, що з огляду на складність сектору безпеки і оборони, добре розвинена структура комітетів є вирішальною для того, щоб парламент мав реальний вплив на виконавчу владу. Парламентський нагляд за сектором безпеки і оборони має включати не один комітет, а кілька комітетів, які можуть мати різні назви в різних парламентах (і іноді можуть мати об’єднані мандати).