Адміністрування кадрової безпеки в контексті правової безпеки

Анотація

З початком набуття державної незалежності питання створення власної державної кадрової політики було визначено одним із пріоритетів національної безпеки України. Ключовими нормативно-правовими актами України визначено, що державна кадрова політика має бути спрямована на створення організаційно-правових, управлінських, соціальних, психологічних, матеріально-технічних, фінансових, економічних та інших передумов формування високопрофесійних кадрів державної служби. Зокрема, передбачалось, що зазначені кадри державної служби мають ефективно, на високому державному рівні вирішувати службові завдання та захищати визначальні конституційні цінності – власне людину, її здоров’я, життя, честь та гідність. 

Констатується,  що в Україні на сьогодні відсутня ефективна державна кадрова політика, що має забезпечити раціональне використання людського капіталу держави. Вирішення кадрових питань в Україні на сьогодні відбувається не прозоро, не за демократичними принципами, а за принципами політичної належності та близькості до керівного політичного складу. Тобто, процес кадрових призначень в Україні здійснюється  як один із потужних інструментів реалізації власних амбіцій окремих політичних сил, осіб або інших приватних інтересів. Зазначене вказує на прояв різного роду викликів і загроз для кадрової безпеки і пов’язаної з нею правової безпеки. Зазначене набуло значної гостроти у період переходу української економіки на ринкові рейки, оскільки основна увага була сконцентрована на кадровому забезпеченні саме приватного сектора, а не державного. Саме в цей період основна увага з боку публічної влади приділялася забезпеченню кадрової безпеки підприємств та установ сектору приватного права, залишаючи питання кадрової безпеки державних інституцій поза належною увагою. І саме в цей період, завдяки науковим дослідженням у даній сфері було напрацьовано визначення “кадрова безпека” підприємства, яке розглядалося в контексті поняття ‘економічна безпека підприємства”: “Кадрова безпека є складовою економічної безпеки підприємства, пріоритетним завданням для якої є захист від ризиків та загроз з метою створення умов для найбільш ефективного управління персоналом, як визначального ресурсу для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства”.

Зазначено, що питання функціонування інституту кадрового резерву в Україні було  закріплено законодавством у 1993 році, якому була присвячена стаття 28 Закону України “Про державну службу” та відповідна Постанова Уряду “Про затвердження Положення про формування кадрового резерву для державної служби”, а також положення  в Концепції щодо ротації кадрів на окремих посадах державних службовців. Однак, після прийняття нового Закону України “Про державну службу” в 2015 році та відповідної Постанови Уряду “Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби”, важливість цього інституту була мінімізована, оскільки цими актами було скасовано інститут кадрового резерву, що призвело до настання негативних наслідків у публічній сфері, насамперед для державної служби, для механізму ефективної розстановки в ній кадрів та для кадрової безпеки держави в цілому.

Звернуто увагу на те, що публічна влада, усвідомлюючи важливість функціонування інституту “кадрового резерву” і розглядаючи це через призму “кадрової безпеки” в контексті “правової безпеки”, відбулися спроби повернення кадрового резерву в державне управління, яке планувалося через запровадження концепцію “кандидатського резерву”, тобто запровадження нової статті до чинного Закону “Про державну службу” – статті 251 “Кандидатський резерв”, що мала створити умови для більш ефективного залучення кваліфікованих кандидатів. Однак відповідний проєкт Закону України не був остаточно ухвалений ні парламентом, ні Президентом України до цього часу.

Підкреслено, що в останні роки питанню “кадрової безпеки” у сфері публічної влади стали приділяти належну увагу окремі дослідники, що підтвердило, що регулювання процесів кадрової безпеки має втілюватися в державній кадровій політиці, в тому числі  в системі державного управління. Зазначене дозволило напрацювати відповідне визначення терміну “кадрова безпека в публічній сфері” – це генеральний напрям державної кадрової політики, сукупність принципів, методів, форм і цілей організаційного механізму з оброблення завдань, спрямованих на збереження, зміцнення і розвиток державного кадрового потенціалу, на створення відповідального і високопродуктивного згуртованого державного колективу, здатного належним чином аналізувати сучасну світову військово-політичну ситуацію, вчасно реагувати на постійно мінливі виклики у даній сфері, спроможного прогнозувати подальший розвиток згаданої ситуації та напрацьовувати відповідні пропозиції керівництву держави щодо напрямів, форм та механізмів реагування на них в інтересах подальшого державного розвитку та  забезпечення національної безпеки.

Стверджується, що формування ефективного кадрового резерву залишається важливою для України проблемою, і для її розв’язання необхідний комплексний підхід, який би враховував специфіку сучасної публічної служби та вимоги до неї, а також запити суспільства та інноваційні практики управління людським потенціалом. Воєнний стан зумовив створення оперативної процедури призначення на посади, яка дозволяє уникнути складного й тривалого процесу конкурсного відбору, залишаючи лише базові вимоги до претендентів, такі як громадянство, освіта та відповідний досвід роботи.

Зазначено, що сучасні виклики вимагають пошуку нових механізмів, які б забезпечили надійну базу для формування майбутнього кадрового потенціалу державної служби. Зокрема, варто звернути увагу на міжнародний досвід, де система кадрового  резерву  є  основою  забезпечення наступності та професійності державних органів.