Засади організації парламентського контролю за сектором безпеки і оборони: досвід міжпарламентського союзу

Анотація

Досвід, накопичений в Україні, свідчить,  що існує очевидна потреба, щоб народні обранці в парламенті тісно співпрацювали з урядом і складовими сектору безпеки і оборони. Проте, хоча вони працюють для однієї мети, їхні ролі принципово відрізняються і мають бути різними. Саме тому є принаймні чотири причини, чому парламентський контроль (нагляд) у питаннях безпеки і оборони є вирішальним.

По-перше, він є наріжним каменем демократії для запобігання автократичному правлінню.

По-друге, донині одним із найважливіших парламентських механізмів контролю (нагляду) виконавчої влади є бюджет.

По-третє, депутати відіграють важливу роль у розгляді проектів законів з питань безпеки і оборони.

По-четверте, парламентарі підтримують регулярні контакти з населенням і мають хороші можливості для з’ясування їхньої думки. Крім того, вони можуть порушувати питання про проблеми громадян у парламенті та стежити, щоб вони були відображені в законах і політиках безпеки і оборони.

Водночас необхідно враховувати певні проблеми парламентського контролю за сектором безпеки і оборони, з яких три аспекти сектору безпеки і оборони становлять реальну проблему для здійснення парламентського контролю (нагляду), а саме:

– закони про державну таємницю можуть обмежити або поставити під загрозу  парламентський контроль (нагляд) за сектором безпеки і оборони;

– не всі парламентарі мають достатні знання та досвід для ефективного вирішення питань безпеки і оборони;

– міжнародна співпраця в галузі безпеки і оборони може вплинути на прозорість і демократичну легітимність політики безпеки і оборони країни, якщо це призводить до того, що парламент залишається осторонь процесу.

Звернуто увагу на те, що хоча парламент і уряд мають різні ролі в питаннях безпеки і оборони, вони поділяють відповідальність за підтримку належного функціонування сектору безпеки і оборони. Ці дві сторони не слід розглядати як супротивників із протилежними цілями. Навпаки, вони потрібні один одному для досягнення ефективної, комплексної та орієнтованої на людей політики безпеки і оборони.

Визначено, що законодавча влада здійснює парламентський нагляд шляхом прийняття законів, які визначають і регулюють функціонування сектору безпеки і оборони та їхні повноваження, а також шляхом прийняття відповідних бюджетних асигнувань. Такий контроль може також включати створення парламентського омбудсмена або комісії, яка може розпочинати розслідування скарг громадян.

Констатується, що жодних узгоджених на міжнародному рівні стандартів у сфері демократичного та парламентського контролю не існує, оскільки безпека і оборона вважалися сферою національного суверенітету. Водночас існують деякі регіональні стандарти, як, наприклад, Кодекс поведінки ОБСЄ. Існують також певні принципи, що регулюють демократичні цивільно-військові відносини.

Зазначено, що оскільки у реалізації політики національної безпеки і оборони беруть участь багато державних органів і відомств, а також відповідні програмні документи, тому важливо, щоб держава розробила всеохоплюючу стратегію національної безпеки та оборони, яка б залучала всіх відповідних гравців та належні аспекти безпеки і оборони. Такий підхід з урахуванням тих процесів, які відбуваються у сфері накопичування і обробки інформації, незалежно від її обсягів, дає уряду можливість цілісно та комплексно розглядати всі аспекти безпеки і оборони.

Підкреслено, що парламент може і повинен відігравати важливу роль на етапі ухвалення рішень, особливо тому, що як тільки документ про політику національної безпеки і оборони потрапляє до парламенту, він стає “власністю парламенту” і стає прямою відповідальністю. Таким чином, саме парламенту слід дати достатньо часу для його глибокого вивчення та відмовитися від поспішного розгляду.

Констатовано, що демократичний нагляд, як принцип належного управління, може бути ефективним лише тоді, коли громадськість поінформована про основні питання, які відкриті, з урахуванням вищевикладеного, для обговорення на парламентському рівні. Ефективність комунікації з громадськістю з питань безпеки і оборони залежить від повноти та точності інформації, яку надають громадськості як уряд, так і парламент.