Правові аспекти забезпечення кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури: національний та міжнародний вимір

Анотація

У статті досліджуються правові аспекти забезпечення кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури, що є фундаментальним елементом національної безпеки у сучасному світі. Об’єкти критичної інфраструктури, такі як енергетичні системи, транспортні мережі, банківський сектор та державні установи, становлять особливу цінність і водночас є найбільш вразливими до кіберзагроз. З урахуванням постійного зростання кількості та складності кіберінцидентів, забезпечення правового регулювання цієї сфери є ключовим викликом для держав. Проаналізовано національне законодавство України, зокрема законодавчі акти, що регулюють кібербезпеку критичної інфраструктури, такі як Закон України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” та суміжні нормативно-правові акти. Досліджено, наскільки ці документи відповідають сучасним викликам, включно з умовами воєнного стану, зростаючою цифровізацією та глобалізацією кіберзагроз. Особливу увагу приділено механізмам захисту інформації та міжвідомчій координації, а також їхній ефективності у практичній реалізації. Розглянуто міжнародний досвід у сфері кібербезпеки, зокрема підходи, впроваджені в Європейському Союзі, США та інших країнах. Здійснено аналіз ключових міжнародних стандартів і рекомендацій, таких як NIST, ISO/IEC 27001, Європейська Директива NIS2, що спрямовані на підвищення стійкості критичної інфраструктури до кіберзагроз. Показано, як міжнародне співробітництво та інтеграція у глобальні ініціативи, включаючи НАТО, ОБСЄ та ЄС, можуть сприяти вдосконаленню кібербезпеки на національному рівні. Результати роботи виявили низку проблем, що ускладнюють ефективне правове регулювання кібербезпеки в Україні: відсутність комплексного підходу до управління кіберризиками, слабка інтеграція міжнародних стандартів у національне законодавство, обмежені ресурси для реагування на кіберзагрози. У роботі запропоновано конкретні шляхи вдосконалення правового регулювання, серед яких гармонізація національного законодавства з міжнародними нормами, розробка чітких механізмів співпраці між державними органами, приватним сектором і міжнародними партнерами, а також посилення навчання фахівців у сфері кібербезпеки. Робота підкреслює важливість стратегічного планування у сфері кібербезпеки, формування довгострокової державної політики та активного залучення міжнародних організацій до розвитку цієї галузі.