Правова сумлінність публічної влади

Анотація

Стаття присвячена дослідженню стану управлінської діяльності публічної влади в Україні, а також розкриттю такого соціально-правового феномену, яким є термін “сумлінність публічної влади”, дається йому правове визначення, розкривається його зміст. Зазначено, що перші кроки на шляху докорінного реформування старої системи публічної влади за підтримки наших європейських союзників, починаючи з 2014 року, були здійснені в Україні шляхом започаткування відповідних реформ, з яких 18 – ключові реформи. Для реалізації зазначеного було напрацьовано відповідні зміни до Конституції України та відповідні закони. Тим самим, рух до визначеної мети, реалізація публічною владою України згаданих реформ залежить цілковито від її спроможності, сумлінності, насамперед у галузі права, у сферах нормотворчості та нормозастосування, тобто забезпечення верховенства права над державним свавіллям. В статті розкривається зміст поняття “сумлінність” як психологічного фактору, в основі якого лежить схильність бути організованим, відповідальним та працьовитим, а також зазначається його зв’язок з правом, і правовою категорією “правова сумлінність”, яка тісно пов’язана з професійною етикою. Дотичною до правової сумлінності є юридична етика, яка відіграє певну роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності, а також в іншій людській діяльності, пов’язаноій із правом. Акцентовано увагу на тому, що аналіз стану реалізації запланованих реформ публічною владою України свідчить про дуже повільний хід виконання взятих на себе відповідних зобов’язань щодо демократичних перетворень у державі, оскільки певна частина з них до цього часу не реалізовані. Водночас з’явилися нові виклики у період дії воєнного часу, реалізація, яка  значною мірою залежить саме від “правової сумлінності публічної влади”, що, у свою чергу, може вплинути на швидкість надання воєнної допомоги Україні з боку наших союзників. Насамперед зазначене стосується необхідності завершення запланованих реформ. Підкреслюється, що однією з негативних динамік, що має напрочуд важливе значення для України, є сповільнення здійснюваних реформ сектору безпеки і оборони. Це одна із надважливих реформ державного управління, метою якої є посилення якості управління сектором безпеки (УСБ) за допомогою ефективного і дієвого забезпечення безпеки в умовах демократичного нагляду і контролю. Паралельно з нею має здійснюватися реформа військово-промислового комплексу. Однією з причин згаданих недоліків є відсутність державної кадрової політики, що призводить тяжких наслідків для національної безпеки, до настання фактів корупційних діянь, крадіжки державних коштів, державної зради. Встановлено, що підтвердженням зазначеного вище є лише фрагментарне залучення публічною владою громадянського суспільства до нормативного регулювання суспільного життя, щодо врегулювання суспільних відносин у відповідних сферах життєдіяльності а також залучення громадя до напрацюванн та прийняття управлінських рішень, що не відповідає положенню статті 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Свідченням ігнорування прав та інтересів громадян з боку публічної влади є законодавче, без залучення громадян до обговорення, нормативно-правове “погіршення” пенсійного законодавства в 2018 році щодо осіб, звільнених з військової служби; розколотий владою ветеранський рух сектору безпеки і оборони. Суттєвим недоліком функціонування публічної влади є те, що вона у своїй діяльності часто не сприймає сучасний європейський демократичний принцип щодо орієнтування влади на виконання соціальних запитів суспільства щодо подальшого його розвитку, а діє навпаки – пропонує і лобіює своє особисте бачення напрямів подальшого розвитку суспільства, що часто не співпадає із прагненням суспільства і призводить до виникнення соціальних конфліктів. А тому, лише у випадку загострення уваги на виникаючих суспільних проблемах, з виконанням взятих на себе зобов’язань дотримуватися європейських демократичних принципів, в публічної влади виникає можливість спільного з громадянським суспільством вирішення існуючих проблем, консолідуючи, тим самим, суспільство і підвищуючи ефективність державного управління.