Право на реабілітацію довкілля як четверта правомочність у структурі конституційного права на безпечне довкілля: доктринальне обґрунтування та механізм реалізації

Анотація

Стаття присвячена обґрунтуванню четвертої – відновлювальної – правомочності у структурі конституційного права на безпечне довкілля (ст. 50 Конституції України). Доведено, що класична тріада правомочностей суб’єктивного права (право-поведінка, право-вимога, право-домагання) не вичерпує змісту конституційного права на безпечне довкілля, оскільки не охоплює право особи вимагати реального відновлення пошкодженого довкілля, а не лише грошової компенсації. На підставі аналізу вітчизняної доктрини, практики ЄСПЛ та порівняльно-правового досвіду обґрунтовується самостійність відновлювальної правомочності та її відмінність від компенсаторного елемента права-домагання. Запропоновано конкретний механізм реалізації цієї правомочності: формулу позовної вимоги про реабілітацію довкілля, зміни до Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України, а також доповнення ст. 50 Конституції України частиною третьою, яка закріпить обов’язок держави забезпечити реабілітацію довкілля, пошкодженого внаслідок збройної агресії. Показано, що запропонований механізм має безпосереднє практичне значення для захисту прав громадян на постраждалих від бойових дій та техногенних катастроф територіях.