Інформація і право

Ризик орієнтовний метод правового регулювання цифрових процесів

Володимир Арсентійович Ященко — 2026-05-26

Прогрес цифрових технологій в Україні зумовив потребу удосконалення змісту та розширення сфери регламентації правових норм як відповіді на технологічні інновації. В ході регулювання цифрового контенту та цифрових послуг пропонується підхід, оснований на ризик-орієнтованій методології, яка останнім часом стала одним із ключових факторів впорядкування цифрових технологій у тому числі й штучного інтелекту.

У статті аналізується зміст Законів України “Про інформацію”, “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про цифровий контент та цифрові послуги”, “Про захист персональних даних” на предмет їх відповідності Національним стандартам України (ДСТУ IEC/ISO 3110: 2013, ISO 9001:2015, ДСТУ ISO 31000:2018), щодо методів оцінювання ризиків, їх рівнів, ідентифікації, стандартизації методів нормування ризиків та мінімізації їх можливої шкоди.

Проведений аналіз засвідчив, що це законодавство, побудоване за технологічно процесуальним типом, поетапно відтворює логіку цифрового процесу, виявляє ймовірні ризики, що супроводжують цей процес, і пропонує норми його регулювання. Водночас екстраполяція в профільних законах стандартних вимог оцінки ризиків, їх тяжкості та ймовірності, виявлення небезпечних значень тощо, не повною мірою реалізовується, що у свою чергу створює проблеми диференціації регуляторних практик. Звідси робиться висновок, що кількісно-якісний аналіз ризиків, розробка новітніх методологічних теорій до їх виявлення та мінімізації ще не задіяні належним чином в цифровій правотворчості. Пропонується нормативні концепції у цій сфері реалізувати через більш чітке визначення рівнів ризиків, їх кількісно-якісної оцінки, врахування переваг технологій та встановлення прийнятних рівнів ризиків.

В якості інструменту удосконалення ризик-орієнтованого методу запропоновано актуалізувати питання розвитку ризик-орієнтованого мислення, яке дає можливість узагальнення відображення цифрової дійсності і вироблення заходів, що запобігають або мінімізують порушення технологічних процесів.

Доступ правоохоронних органів до державних і приватних реєстрів: проблеми та перспективи розвитку в Україні

Михайло Васильович Гуцалюк — 2026-05-26

У статті досліджено правові, організаційні та технічні аспекти доступу правоохоронних органів до державних і приватних інформаційних систем в Україні. Визначено ключові проблеми, зокрема фрагментарність правового регулювання, відсутність інтегрованих систем обміну даними, процесуальні обмеження та технічні бар’єри. Проаналізовано європейський досвід забезпечення доступу до інформації в кримінальних провадженнях. Запропоновано напрями вдосконалення законодавства та практики, спрямовані на підвищення ефективності розслідувань і забезпечення балансу між потребами кримінальної юстиції та захистом прав людини.

Психологічні аспекти аудиторії медіа під час воєнного стану

Володимир Леонідович Тиква — 2026-05-26

У статті здійснено спробу наукового аналізу питання еволюції аудиторії українських медіа в воєнний період в контексті не стихійної сукупності людей, що виникла випадково, а як певної соціальної групи, якій властиві стійкі детермінанти, що визначаються загально-соціальними, психологічними, соціально-демографічними ознаками. Встановлено, що аудиторія є соціальною групою з окресленими характеристиками, звичками, швидкістю реагування та сприйняття інформації, на яку здійснюється прямий та опосередкований вплив через конкретний канал інформації. Вплив може здійснюватися як перманентно, так і одноразово. Одноразовий вплив властивий тій аудиторії, яка наштовхнулася або була залучена до каналу інформації випадково, це могло бути випадкове сприйняття інформації. На кшталт того, що можна спостерігати пересуваючись в громадських місцях, коли на людину звідусіль прямують потоки різноманітної інформації, рекламного, інформативного, навіюваного та іншого характеру. Постійний влив на аудиторію є більш усвідомленим, коли об’єкт, тобто персона самостійно обирає канал інформації, який він обробляє. На початку війни в Україні значних змін зазнали як аудиторія, так і самі медіа. Загострено увагу на тому, що в контексті дослідження вказаних змін увага має бути зосереджена на низці аспектів аудиторії медіа - оскільки можна виділити декілька напрямків, за якими аудиторія може бути ідентифікована. Це може бути кількісна категорія, що є сукупністю охоплення каналу інформації, тобто кількість індивідів, на яких поширюється інформація. Характеристика різнорідності передач, що притаманна тій, чи іншій групі. Або ж, більш занурене вивчення аудиторії, які саме спільні характеристики їх об’єднують, що дають можливість їх відокремлення і здійснення більш глибокого впливу. Аудиторії, якій притаманні спільні соціально-демографічні фактори, можуть бути об’єднуючі психологічні характеристики, стиль і рівень життя, особливості і часові межі комунікації.

Для того, щоб з’ясувати детермінанти, за якими виокремлюються групи і здійснюється цілеспрямований вплив – існує ряд методів. Методика вищезгаданих досліджень є багаторівневою і здійснюється комплексно. Достовірність результатів забезпечується використанням теоретичних, емпіричних, практично-прикладних методів, за якими визначається аудиторія.

Аудиторія – це соціальна група, що в певний момент об’єднана спільними інтересами, світосприйняттям та поведінковими характеристиками, являється об’єктом впливу, а суб’єктом же виступає медіа. Медіа являє собою сукупність усіх засобів поширення і передачі інформації доступними каналами, використовуючи зорові, слухові й дискретні способи сприйняття.

Основними чинниками, за якими людина обирає медіа, є її соціальні потреби й інтереси. Вона зупиняє свій вибір на найбільш комфортному рівні каналу інформації, будь це отримання поштових повідомлень, електронних листів, телебачення чи пошук в інтернеті. Згідно з останніми дослідженнями майже все доросле населення будь-якої країни є цільовою аудиторією медіа, що означає, що більшість населення прямо або опосередковано підпадає під вплив засобів поширення інформації. При чому, аудиторія прагне користуватися одночасно декількома джерелами інформації.

У такий спосіб аудиторія отримує різну інформацію – загальноприйняту, схвалену державними регуляторами або ж виокремлено-суб’єктивну думку. Таким чином, можна зробити зазначити, що термін “аудиторія” не є константою, вона перебуває у постійній трансформації. Серед чинників, які найбільш вплинули на зміну інтересів аудиторії відзначаємо - переконання, навіювання та інтерпретація, з урахуванням загальної атмосфери війни.

Сприйняття штучного інтелекту в Україні: соціально-правовий аналіз у вимірі інформаційного права та цифрової юрисдикції

Олексій Володимрович Костенко — 2026-05-26

Стаття присвячена комплексному соціально-правовому аналізу сприйняття технологій штучного інтелекту в Україні крізь призму інформаційного права, цифрової юрисдикції та правового регулювання середовищ Metaverse/Web 4.0. Емпіричну базу дослідження становлять результати серії з восьми структурованих інтерактивних опитувань аудиторії суспільно-політичного видання “Дзеркало Тижня”. Дослідження поєднує дескриптивний, кластерний, порівняльний benchmark-аналіз та побудову правової матриці ризиків ШІ.

Запропоновано авторський Індекс правової зрілості цифрового суспільства (ІПЗЦС). Доведено, що результати дослідження корелюють із ключовими підходами EU AI Act, GDPR та міжнародних стандартів захисту цифрових прав людини.

Наукова новизна полягає у поєднанні емпіричного матеріалу з доктриною інформаційного права, цифрової юрисдикції та постантропоцентричної правової парадигми.

Концептуальні межі основних стратегій осмислення природи штучного інтелекту: крізь призму уявних експериментів

Олександр Петрович Дзьобань — 2026-05-26

У статті представлено результати комплексного філософського аналізу основних напрямів філософії штучного інтелекту (ШІ), таких як фізикалізм, функціоналізм і когнітивний плюралізм. Досліджуються теоретичні труднощі, з якими стикаються ці підходи при спробі пояснити феномен свідомості та суб՚єктивного досвіду (“кваліаˮ). Особлива увага приділяється аналізу ключових мисленнєвих експериментів (“Кажанˮ Т. Нагеля, “Китайська кімнатаˮ Дж. Серла, “Болотна людинаˮ Д. Девідсона, “Китайська націяˮ Н. Блока і “Філософські зомбіˮ Д. Чалмерса), які демонструють обмеження редукціоністських і чисто технічних підходів до розуміння інтелекту. Обґрунтовується необхідність переходу до трансдисциплінарної парадигми, що об՚єднує природничо-наукове та соціогуманітарне знання для глибокого осмислення природи свідомості та оцінювання перспектив створення “сильногоˮ ШІ.

Деконструкція наративів про штучний інтелект як рівень правової та інформаційної культури

Марія Вікторівна Дубняк — 2026-05-26

У статті досліджуються наративи про штучний інтелект у популяризаційних текстах про штучний інтелект крізь призму правової та інформаційної культури. Обґрунтовано, що сучасні матеріали про штучний інтелект виконують не лише інформаційну або прогностичну функцію, а й формують когнітивні моделі сприйняття цифрового майбутнього, впливаючи на ставлення суспільства до технологічних трансформацій, ролі держави, права та людини в умовах цифровізації. Проаналізовано поняття наративу та його значення у системі стратегічних комунікацій. Визначено, що популяризаційні тексти про штучний інтелект можуть виступати елементами стратегічних наративів навіть за відсутності формального статусу офіційної комунікації. Досліджено риторичні, мовні та смислові конструкції в матеріалах публіцистичних блогів про ШІ. Виявлено ознаки технологічного детермінізму, трансгуманізму, техно-утопізму та еволюційного історизму як філософського підґрунтя сучасних наративів про штучний інтелект. Доведено, що в умовах цифрової трансформації інформаційна безпека повинна розглядатися не лише як захист інформаційних систем, а і як захист свідомості людини від прихованого інформаційного впливу. У цьому контексті критична інформаційна грамотність визначається як важливий елемент сучасної правової та інформаційної культури. Стаття може бути використана як методологічний орієнтир для деконструкції наративів про ШІ та формування контрнаративного мислення у сфері штучного інтелекту.

Соціально-правові виміри конкуренції систем штучного інтелекту за користувачів та енергетичні ресурси

Дмитро Володимирович Ланде — 2026-05-26

У статті досліджується правовий вимір конкуренції між системами штучного інтелекту, зокрема великими мовними моделями, за обмежені ресурси – користувачів та енергетичні потужності. Актуальність дослідження зумовлена тим, що конкуренція фундаментально трансформує традиційні ринкові відносини, породжуючи системні виклики для національного та міжнародного права: від формування цифрових олігополій і порушення принципів цифрової автономії до відсутності належного нормативного врегулювання енергоефективності та алгоритмічної відповідальності. Існуючі інститути антимонопольного, енергетичного, інформаційного та екологічного права виявляються недостатньо адаптованими до високої динаміки цифрових екосистем, що обумовлює нагальну потребу у розробці превентивних регуляторних підходів, здатних забезпечити правове прогнозування, захист фундаментальних прав та баланс між технологічним прогресом і суспільними інтересами.

У результаті дослідження виявлено та проаналізовано правові ризики асиметричної конкуренції: формування цифрових олігополій через контроль над тренувальними даними та алгоритмічною інфраструктурою; трансформацію користувачів з активних суб'єктів права на об'єкти маніпулятивного алгоритмічного впливу; непропорційне навантаження на національні енергосистеми та ігнорування екологічних стандартів; створення нових векторів для автоматизованих інформаційних операцій; поглиблення цифрової нерівності через сегрегацію доступу до передових ШІ-сервісів.

На основі отриманих результатів сформовано концептуальні засади адаптивного регулювання конкурентного середовища штучного інтелекту, які поєднують превентивний антимонопольний контроль нового покоління, вимоги енергетичної прозорості, гарантії цифрової автономії користувачів та механізми ітеративного правотворення. Наукова новизна описаного в статті дослідження полягає в методологічному переході від ізольованого технічного моделювання до комплексної правово-регуляторної інтерпретації динаміки ринку ШІ. Отримані результати можуть бути застосовані для вдосконалення національного законодавства у сфері цифрових ринків, енергетики та захисту персональних даних, а також можуть інтегруватися і в регуляторні практики міжнародних організацій.

Правові механізми використання інтелектуальної власності університетів та наукових організацій при створенні стартапів: порівняльний аналіз (ЄС, Франція, Велика Британія, США, Україна)

Юрій Михайлович Капіца — 2026-05-26

Досліджуються механізми використання інтелектуальної власності університетів та наукових організацій (НО/ЗВО) при створенні стартапів в ЄС, Франції, Великій Британії, США. Показано, що основними моделями є (а) укладання НО/ЗВО зі стартапом ліцензійного договору та (б) крім укладання ліцензійного договору та сплати роялті - набуття НО/ЗВО частки статутного капіталу (акцій) стартапу в рахунок укладання ліцензійного договору або в рахунок попередніх платежів за договором. Також, як правило, не використовується (с) модель передання майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу стартапу. В Україні – модель (б) не передбачена для НО/ЗВО законодавством. Модель (с) не отримала розвитку у звʼязку з обмеженнями бюджетного законодавства, що передбачає перерахування 70% дивідендів від діяльності стартапу та 100% доходу від продажу частки у стартапі до бюджету (аналог податку в 70-100%) та обмеженнями законодавства про приватизацію державної частки у стартапі. Наводяться пропозиції щодо адаптації законодавства зі створення стартапів в Україні до сучасної міжнародної практики.

Проблеми інформаційної безпеки в умовах цифровізації

Ігор Федорович Корж — 2026-05-26

В статті проаналізовано проблемні питання, пов’язані із забезпеченням інформаційної безпеки та кібербезпеки в умовах здійснюваної в Україні цифровізації, яка, у свою чергу, здійснюється в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України.

Зазначено, що проблема захисту даних від втрати, викрадення, спотворення або пошкодження у сучасному суспільстві, особливо у зв’язку із зростаючою роллю інформаційно-комунікаційних технологій, потребує посиленої уваги, а її вирішення сприяє забезпеченню інформаційної безпеки як окремої особистості, організації, так і всієї держави.

У зв’язку із проведенням російським агресором проти України сучасної гібридної війни, акцентовано увагу на необхідності з боку Української держави більш гострого, ширшого, глибшого і динамічнішого реагування на здійснювані сучасні ворожі інформаційні спецоперації, в процесі яких застосовуються динамічно змінювані і постійно вдосконалювані засоби і механізми інформаційного впливу на громадян України. Тому вивчення існуючих та потенційних загроз в інформаційній сфері дає змогу прогнозувати наративи противника, нейтралізувати їх і підтримувати консолідацію суспільства. А системи моніторингу, аналізу та раннього попередження дозволяють швидко виявляти дезінформаційні кампанії та кібератаки й зменшувати їхній ефект (швидше реагувати, блокувати, виправляти інформацію). Так само й інтеграція інформаційної та кібербезпеки підвищує стійкість сил оборони, захищає критичну інфраструктуру, комунікації та системи управління.

Здійснюваний аналіз механік маніпуляцій дозволяє розробляти ефективні освітні програми – громадяни краще розпізнають фейки й менше піддаються впливу. А розуміння загроз допомагає формувати єдині наративи держави, координувати комунікацію між органами влади й вести проактивну інформкампанію на міжнародній арені. У свою чергу, дослідження тактик противника й виявлені докази дають підстави для міжнародної координації, санкцій і спільних протидій, а також для посилення кіберзахисту критичної інфраструктури, держсервісів, ЗСУ, так само і покращення координації між державними органами і з громадянським сектором.

Розкрито важливість здійснюваної в Україні цифровізації, оскільки повсюдне впровадження цифрових технологій у повсякденний побут, державні послуги та взаємодію людей формує більш інклюзивне суспільство, забезпечує швидкий доступ до електронного урядування, онлайн-освіти, медицини та фінансових послуг, підвищуючи якість життя та ефективність управління. При цьому ключовими аспектами цифровізації соціальної сфери є соціальний захист і доступність послуг.

Водночас, цифровізація несе в собі і відповідні виклики, як то в частині інформаційної безпеки, кібербезпеки, цифрової нерівності, здоров’я для громадян. Виділено наступні основні проблеми інформаційної безпеки :

– недостатній рівень захисту персональних даних, який полягає в низькому рівні технічного захисту;

– проблеми кібергігієни серед користувачів і організацій;

– відсутність або застарілість політик безпеки в організаціях;

– проблеми управління доступом і автентифікації;

– загрози внутрішніх користувачів (інсайдерські загрози);

– технічні проблеми: уразливості програмного забезпечення, апаратні загрози;

– проблеми реагування на інциденти та відновлення після атак.

Зазначено, що в умовах цифровізації, яка охоплює всі сфери життя, бізнесу та державного управління, виникають нові можливості, але водночас і значні виклики для кібербезпеки, з яких доцільно виділити наступні :

– зростання кількості та складності кіберзагроз;

– недостатній рівень кіберграмотності та підготовки персоналу;

– складність захисту розподілених і хмарних систем;

– проблеми з управлінням даними та конфіденційністю;

– недосконалість технологій захисту та їх інтеграції;

– відсутність ефективної стратегії реагування на інциденти.

Підкреслено, що інформаційна безпека та кібербезпека – це два тісно пов’язані, але не тотожні поняття, які разом формують комплексний підхід до захисту інформації в сучасному цифровому світі. Розуміння їх системності допомагає краще організувати заходи захисту, оцінити ризики та побудувати ефективні стратегії безпеки. Кібербезпека є підгалуззю інформаційної безпеки, яка зосереджена на захисті комп’ютерних систем, мереж, програмного забезпечення та даних у цифровому просторі від кіберзагроз, таких як хакерські атаки, шкідливе програмне забезпечення, фішинг, DDoS-атаки тощо.

Акцентовано увагу на тому, що інформаційна безпека – ширше поняття, яке охоплює всі аспекти захисту інформації, включно з фізичними, адміністративними та технічними заходами. У свою чергу, кібербезпека – частина інформаційної безпеки, що фокусується на цифровому середовищі. Системність, щодо такого підходу, означає, що інформаційна безпека і кібербезпека розглядаються як частини єдиної системи захисту інформації, де кожен елемент (технології, люди, процеси) взаємодіє для досягнення загальної мети – забезпечення безпеки інформації.

Тим самим, інформаційна безпека і кібербезпека – це взаємодоповнюючі поняття, які разом формують цілісну систему захисту інформації. Системний підхід дозволяє ефективно координувати технічні, організаційні та людські ресурси для мінімізації ризиків. Розуміння системності цих понять є ключовим для побудови надійної стратегії безпеки в будь-якій організації.

Сприйняття технологій в інформаційну епоху у контексті права та безпеки

Іван Михайлович Доронін — 2026-05-26

У статті розглядається питання розуміння технологій, у першу чергу, інформаційних, які мають окремі властивості потенційно здатні змінювати характер суспільних відносин, що впливає на регулятори таких відносин. Ці технології, що відомі під узагальнюючою назвою “емерджентних”, здатні раптово і стрибкоподібно змінювати характер суспільних відносин. Водночас загалом інформаційні технології змінюють і характер загроз у сфері національної безпеки. Правова регламентація у сфері національної безпеки в Україні відбувається традиційним шляхом, що означає і певне відставання від розвитку технологій та пов’язаних змін у суспільних відносинах. За таких умов необхідно вжиття заходів щодо належної правової регламентації у контексті забезпечення безпеки, що має вважатися основною ціллю зазначеної регламентації. У статті визначено окремі проблемні моменти та звернуто увагу на зміни у характері загроз при використання заходів іноземного впливу та маніпуляцій. Наведено конкретні приклади та запропоновано шляхи реагування.

Системні проблеми забезпечення інформаційної безпеки України

Микола Андрійович Дмитренко — 2026-05-26

У статті досліджується сучасний стан інституційного забезпечення інформаційної безпеки України в умовах здійснення російськими спецслужбами високо динамічних інформаційних кампаній в інформаційному просторі України, які стали загрозою не лише інформаційній, але й національній безпеці держави.

Здійснено аналіз нормативно-правових актів з питань державної інформаційної політики щодо системи забезпечення інформаційної безпеки. Зокрема, в контексті антиукраїнської інформаційної кампанії, яка функціонально реалізується російською стороною за низкою напрямків, таких як: забезпечення постійного потоку маніпулятивної дезінформації про події в Україні та на окупованих територіях; внесення розколу в середовище українських політичних та військових еліт, серед іншого й шляхом публікації провокаційних та деструктивних матеріалів, критики центральної влади, компрометації громадсько-політичних діячів, інспірації масових протестів тощо; намагань російських спецслужб вплинути на політичні та соціально-економічні процеси в державі через спеціальні заходи впливу, підірвати авторитет української влади з метою деморалізації суспільства та посилення невдоволення і протестних настроїв.

Проаналізовано системні проблеми інформаційної безпеки держави, які в нинішніх умовах негативно впливають на стан політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки України, оскільки найчастіше реалізація інформаційних загроз ‑ це завдання шкоди в усіх сферах національної безпеки. Особливу увагу приділено спеціальним заходам впливу, як ключовому елементу інформаційної безпеки в умовах інформаційного протиборства, а також ризикам спеціальних та інформаційно-психологічних операцій.

Надано пропозиції щодо розроблення цілісної гнучкої динамічної державної системи у сфері забезпечення інформаційної безпеки, яка враховуватиме багатоаспектність цього явища.

Маніпуляція масовою свідомістю в умовах війни: соціально-правові аспекти

Наталія Сталіївна Уханова — 2026-05-26

У статті автором здійснено комплексний аналіз маніпуляції як соціального явища, що полягає у прихованому, цілеспрямованому впливі на когнітивну, емоційну та поведінкову сфери людини або масової свідомості без її усвідомленої згоди. Підкреслено відмінність маніпуляції від переконання: якщо останнє ґрунтується на відкритому обміні аргументами та можливості критичної оцінки, то маніпуляція функціонує через асиметричні комунікаційні моделі, де вплив здійснюється завуальовано та часто непомітно для об’єкта впливу.

Виявлено ключові механізми маніпулятивного впливу, що охоплюють емоційні, когнітивні, соціальні та поведінкові інструменти. До них належать апеляція до страху, провини, сорому, використання соціального схвалення або осуду, авторитету, групового тиску, а також інформаційне зміщення акцентів, створення хибного вибору та використання комунікативних прийомів, які знижують рівень критичного аналізу інформації. Доведено, що ефективність маніпуляції значною мірою зумовлена особливостями людського мислення, зокрема схильністю до автоматичних рішень, евристик і когнітивних упереджень, що зменшують здатність до раціональної оцінки інформаційних впливів.

Обґрунтовано, що маніпуляція в сучасних умовах виступає елементом інформаційних та гібридних війн, у яких інформація використовується як стратегічний ресурс впливу. У такому контексті масові комунікації можуть формувати штучні потреби, конструювати суспільні уявлення та забезпечувати “виробництво згоди”, що сприяє керованості соціальних процесів. Особливого значення набувають цифрові середовища, де швидкість поширення інформації підсилює ефект дезінформаційних кампаній і ускладнює їхнє виявлення та нейтралізацію.

Проаналізовано системи протидії інформаційним маніпуляціям, які поєднують правове регулювання, інституційні механізми, стратегічні комунікації та розвиток медіаграмотності. Встановлено, що ефективна модель інформаційної безпеки передбачає інтеграцію державних структур, освітніх програм і громадянського суспільства, а також запровадження інструментів моніторингу та реагування на дезінформацію. Доведено, що стійкість суспільства до маніпуляцій безпосередньо залежить від рівня критичного мислення та інформаційної грамотності населення.

Правове забезпечення протидії спеціальним інформаційним і психологічним операціям: національний, міжнародний та євроатлантичний виміри

Радзієвська Оксана Григорівна — 2026-05-26

Стаття присвячена комплексному аналізу правових засад протидії спеціальним інформаційним і психологічним операціям (ІПсО) у контексті сучасної гібридної війни та європейської та євроатлантичної інтеграції України. Розглянуто понятійно-категоріальний апарат та правову природу інформаційного протиборства. Досліджено міжнародно-правову систему безпеки, зокрема концептуальні документи НАТО та ЄС. Досліджено еволюцію поглядів країн НАТО на трансформацію медійних загроз та концептуалізацію “когнітивної війни” (Cognitive Warfare). Здійснено порівняльно-правовий аналіз прогресивного досвіду країн НАТО (США, Естонії, Великої Британії, Польщі) щодо законодавчого врегулювання захисту когнітивної сфери та інформаційного простору. Проаналізовано стан розвитку національного законодавства України під впливом відсічі збройній та інформаційній агресії Російської Федерації. Виявлено ключові колізії між заходами забезпечення національної безпеки та гарантіями прав людини. Сформульовано практичні рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правової бази та інституційного механізму протидії ІПсО на національному та міжнародному рівнях.

Різновиди перехоплення інформації в електронних комунікаційних мережах України

Валерій Анатолійович Степанов — 2026-05-26

Стаття присвячена систематизації інформації щодо різновидів перехоплення інформації в електронних комунікаційних мережах України та їх змісту. З цією метою проаналізовані діючі закони України та з врахуванням реалій сьогодення проєкт Закону України “Про перехоплення телекомунікацій” від 21.03.2005 № 4042-2. Визначено, що перехоплення інформації в електронних комунікаційних мережах України проводиться під час здійснення оперативно-розшукових, оперативно-технічних пошукових, розвідувальних заходів та негласних слідчих (розшукових) дій.

Автономні AI-агенти в кібербезпеці: від тренажерних середовищ до бойового застосування

Євген Олександрович Владіміров — 2026-05-26

Стаття присвячена дослідженню автономних AI-агентів у сфері кібербезпеки та їх трансформації від експериментальних систем навчання до інструментів практичного застосування у кіберопераціях. На основі системного аналізу сучасних архітектур штучного інтелекту та емпіричних даних змагань KICRF’26 запропоновано авторську класифікацію AI-агентів за рівнем операційної автономії. Проведено аналіз феномену reward hacking як системного відмовного режиму автономних систем. Запропоновано концепцію “зони правової невизначеності автономного агента” та модель диференційованої відповідальності розробника. Окреслено сценарії розвитку автономних кіберсистем у середньостроковій перспективі.

Використання машинного навчання для автоматизованої атрибуції цільових кібератак на об’єкти критичної інфраструктури України: правовий аспект

Сергій Петрович Арпентій — 2026-05-26

Стаття присвячена комплексному дослідженню механізмів автоматизації процесу атрибуції складних цільових кібератак на об’єкти критичної інфраструктури України в умовах сучасної гібридної агресії. Обґрунтовано, що в умовах “війни алгоритмів” традиційні методи ретроспективного аналізу, що ґрунтуються на ручному пошуку індикаторів компрометації, втрачають свою ефективність через високу швидкість адаптації APT-угруповань та застосування ними автономних атакуючих агентів. Проаналізовано застосування передових алгоритмів машинного навчання для ідентифікації “цифрового почерку” агресора на основі аналізу тактик, технік та процедур. Особливу увагу приділено концепції “пояснювального ШІ”, яка розглядається як критичний інструмент для подолання проблеми “чорної скриньки” алгоритмів, що дозволяє конвертувати технічну імовірність у верифікований експертний висновок. В межах юридичного аналізу акцентовано увагу на необхідності модернізації імплементації в національне законодавство норм Директиви ЄС NIS2 для забезпечення процесуальної спроможності результатів автоматизованої атрибуції. На підставі аналізу Таллінського посібника зроблено висновок, що результати машинного навчання можуть виступати правовим тригером для реалізації державою права на самооборону та вжиття відповідних заходів у міжнародно-правовій площині.

Протидія фізичним кіберзагрозам та захист критичної інфраструктури: міжнародний досвід та стратегічні пріоритети

Ярослав Сергійович Мануілов — 2026-05-26

У статті здійснено теоретико-правове дослідження трансформації безпекової парадигми в умовах конвергенції цифрового та фізичного просторів. Автор обґрунтовує перехід від класичної концепції “кібербезпеки” до ширшої парадигми “кіберфізичної стійкості”, де об’єктом правового захисту виступає не лише інформація, а безперебійність технологічних процесів критичної інфраструктури. Особливу увагу приділено новому класу загроз — фізичним кіберзагрозам, які є латентними для традиційних програмних засобів моніторингу. На основі аналізу знакових кібератак (Stuxnet, Triton, NotPetya) доведено, що кіберінструментарій сьогодні виконує роль “детонатора” для фізичного руйнування матеріальних об’єктів. Міститься аналіз зарубіжного досвіду, зокрема інтегрованої моделі ЄС, що базується на синергії Директив ЄС NIS2 (цифрова безпека) та CER (фізична стійкість). Проаналізовано досвід США щодо впровадження концепції “Secure by Design”, яка зміщує фокус відповідальності за вразливості з оператора критичної інфраструктури на виробника обладнання. Зроблено висновок, що ефективний захист критичної інфраструктури можливий лише за умови правової конвергенції фізичних та цифрових заходів безпеки, зкоординованих з діями спецслужб, правоохоронних органів та Збройних Сил України.

До питання щодо змісту військової деліктології в умовах воєнного стану

Микола Іванович Карпенко — 2026-05-26

У статті аналізуються положення законодавства України, що розкривають зміст певних положень військової деліктології в умовах правового режиму воєнного стану. Звертається увага на окремі аспекти військової злочинності. Проведений аналіз наявних публікацій щодо причин, які сприяють зростанню злочинності серед військовослужбовців. Викладено авторське бачення щодо наявних процесів і надаються окремі пропозиції з приводу подальшого запобігання і протидії правопорушенням у військовій сфері.

Державно-приватне партнерство у сфері забезпечення кібербезпеки: досвід Естонії

Сергій Анатолійович Красніков — 2026-05-26

Визначено завдання та напрями державно-приватного партнерства у сфері забезпечення кібербезпеки. Узагальнено законодавство Естонії, присвячене питанням розбудови державно-приватного партнерства у сфері забезпечення кібербезпеки. Висвітлено концепти державної кібербезпекової політики Естонії. Визначено особливості та форми державно-приватного партнерства у сфері забезпечення кібербезпеки в Естонії. Розглянуто засади діяльності естонського кібертехнологічного кластеру, визначено проблемні питання забезпечення кадрового потенціалу фахівців у сфері кібербезпеки. Деталізовано механізми фінансування державно-приватного партнерства у сфері забезпечення кібербезпеки. Акцентовано, що успіх Естонії у питаннях розбудови державно-приватного партнерства заснований на залученні провідних технологічних компаній до цих процесів. Окреслено роль та значення міжнародних кібернавчань, які проводяться в Естонії під егідою Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО. Визначено засади стратегічного партнерства між Естонією та Україною у сфері забезпечення кібербезпеки в контексті консолідації зусиль державного та приватного секторів. Визначено подальші шляхи удосконалення чинного законодавства у сфері співпраці між державою та приватним сектором з урахуванням кращих практик єстонського досвіду у цій площині.

Загрозливі тенденції поширення терористичного контенту в мережі Інтернет та пропаганди тероризму

Олександр Миколайович Поляков — 2026-05-26

Визначено загрози поширення терористичного контенту та пропаганди тероризму. Деталізовано напрями використання мережі Інтернет, соціальних мереж та онлайн платформ з терористичною метою. Окреселено шляхи використання терористами технологій штучного інтелекту з метою генерації пропаганди та радикалізації через месенджери та відеоплатформи. Розкрито механізми здійснення терористичної активності у мережі Інтернет, соціальних мережах та онлайн платформах. Узагальнено способи використання онлайн-трансляцій у реальному часі (стримінгу). Підсумовано, що поширення терористичної пропаганди включає загальнодоступні анонімні проксі-сервери, сервіси анонімізації, такі як “Tor” (Даркнет), віртуальні фінансові операції з використанням криптовалют. Визначено особливості краудфандингу як інструменту фінансування пропаганди тероризму, використання спеціальних сервісів, таких як тумблери та міксери. Розкрито напрями діяльності міжнародної спільноти, спрямовані на запобігання використання Інтернету і соціальних мереж для пропаганди тероризму, радикалізації суспільства. Зроблено висновок, що поширення терористичного контенту та пропаганди тероризму перетворилося на високотехнологічну, децентралізовану та гібридну загрозу у світових масштабах, а у фокусі такої злочинної діяльності перебуває переважно молодь, яка є уразливою та сприймає тероризм як розвагу. Підсумовано, що для поширення терористичного контенту активно використовуються: краудфандингові сервіси, месенджери та соціальні мережі. Визначено, що сучасні методи боротьби з терористичним контентом еволюціонували від ручного видалення постів до використання автономних систем на базі технологій штучного інтелекту. Узагальнено подальші шляхи удосконалення вітчизняного законодавства щодо посилення заходів у сфері боротьби з поширенням терористичного контенту в мережі Інтернет та пропаганди тероризму.

Відновлення воєнної юстиції України в контексті виконання дорожньої карти з питань верховенства права

Олександр Володимирович Шамара — 2026-05-26

Стаття містить аналіз основних тенденцій розвитку системи органів Воєнної юстиції України через призму законотворчої діяльності Верховної Ради України, у тому числі положень проектів законів, зареєстрованих у порядку та спосіб передбачений законодавством України, метою яких є створення (відновлення) системи органів Воєнної юстиції України. Наукова публікація висвітлює основні тенденції розвитку системи органів Воєнної юстиції України, за результатом аналізу підзаконних нормативних актів, які передбачають стратегічне планування у сфері реформування органів правопорядку, в частині розбудови системи органів Воєнної юстиції України, зокрема, за результатами виконання Плану заходів, спрямованих на виконання Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023-2027 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.08.2024р. №792-р, Указу Президента від 23.07.2025р. №544 “Про заходи для скорочення бюрократичних процедур та проведення негайного аудиту державних видатків”, Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20.08.2021р. “Про Стратегічний оборонний бюлетень України”, затверджене Указом Президента України від 17.09.2021р. №473, а також розгляд шляхів реалізації Дорожньої карти з питань верховенства права “Деякі питання забезпечення переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу за кластером 1 “Основи процесу вступу до ЄС”, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.05.2025 №475-р.

Зроблено висновок, про те, що вірним є підхід щодо створення та функціонування Воєнної юстиції України (воєнна поліція, воєнна прокуратура, воєнні суди) в особливий період та в умовах правового режиму воєнного стану, у відповідності до Стратегії забезпечення національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14.09.2020р. №392/2020, що повинно стати дієвим елементом забезпечення національної безпеки шляхом досягнення достатньої взаємосумісності складових сил безпеки і оборони з відповідними структурами держав – членів Організації Північноатлантичного договору та реалізації стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору, у відповідності до їх стандартів та процедур.

Юридичні механізми протидії дезінформаційним кампаніям у месенджерах із наскрізним шифруванням: право на приватність та національна безпека

Юрій Петрович Калайда — 2026-05-26

У статті здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз юридичних механізмів протидії дезінформаційним кампаніям у месенджерах із наскрізним шифруванням. Досліджено специфіку зашифрованого трафіку як лакуни для класичних інструментів негласних слідчих (розшукових) дій та тимчасового доступу до речей і документів. Окрему увагу приділено аналізу європейських стандартів регулювання цифрового простору, зокрема Акта про цифрові послуги (DSA), та досвіду країн G7 щодо впровадження моделі “підзвітності алгоритмів”. Визначено місце та роль вітчизняних правоохоронних органів у процесі верифікації та правового обмеження деструктивного контенту. З метою заповнення нормативних прогалин запропоновано доповнення КУпАП статтею 148-6 про адміністративну відповідальність за скоординовану неавтентичну поведінку (створення та функціонування бот-мереж) під час дії воєнного стану. Доведено, що захист інформаційного суверенітету держави в умовах гібридної агресії має реалізовуватися через баланс превентивної кіберпильності та суворого дотримання права громадян на доступ до достовірної публічної інформації про діяльність органів влади.

Deepfake як доказ у кримінальному процесі: стандарти перевірки автентичності та допустимості

Максим Олександрович Валін — 2026-05-26

У статті здійснено комплексне доктринальне дослідження проблематики використання deepfake-матеріалів як доказів у кримінальному провадженні. На підставі міждисциплінарного аналізу технологічних, правових та криміналістичних аспектів синтезу медіаконтенту за допомогою генеративно-змагальних нейронних мереж (GAN) сформовано авторську концепцію процесуального статусу deepfake як виду електронного доказу. Досліджено нормативно-правову базу України щодо регулювання електронних доказів та встановлено системні прогалини, що унеможливлюють адекватну оцінку синтетичних медіаматеріалів у судочинстві. Здійснено порівняльний аналіз підходів до автентифікації цифрових доказів у праві США, ЄС та України. Детально проаналізовано методи форензичного виявлення deepfake та критерії їхньої придатності для кримінального процесу. Запропоновано концептуальну модель верифікації синтетичних медіаматеріалів та розроблено конкретні пропозиції щодо вдосконалення КПК України, законодавства про судову експертизу та кримінального закону. Наукова новизна полягає у формуванні цілісної доктрини допустимості deepfake-доказів як самостійного правового інституту.

Цифрові економічні докази у кримінальному провадженні: правові та експертні підходи крізь призму стандартів ЄС

Олександр Дмитрович Довгань — 2026-05-26

Статтю присвячено дослідженню цифрових економічних доказів у кримінальному провадженні в умовах цифровізації фінансової злочинності, поширення криптоактивів і зростання значення блокчейн-записів, on-chain та off-chain даних, log-файлів і результатів алгоритмічного аналізу. Обґрунтовано, що розвиток нових форм економічної злочинності, зокрема пов’язаних з обходом санкцій, фінансуванням терористичної діяльності та використанням децентралізованих фінансових платформ, актуалізує потребу в належному правовому та експертному осмисленні цифрових економічних доказів.

Основну увагу зосереджено на з’ясуванні правової природи цифрових економічних доказів, особливостей їх ідентифікації, аналізу, верифікації та процесуальної інтерпретації у кримінальному провадженні. Доведено, що ефективне дослідження таких доказів вимагає міждисциплінарного підходу, який поєднує економічний аналіз, цифрову криміналістику, блокчейн-аналітику, фінансовий моніторинг та інструменти штучного інтелекту і машинного навчання.

З урахуванням актуальних викликів, пов’язаних із використанням криптоактивів для обходу санкцій, фінансування терористичної діяльності та інших форм економічної злочинності, обґрунтовано необхідність переосмислення методологічних і організаційних засад експертної діяльності. Основну увагу зосереджено на аналізі регуляторного досвіду Європейського Союзу, зокрема в межах реалізації стратегічних рамок AMLA, DORA та MiCA.

Сформульовано висновки щодо доцільності імплементації в українську практику окремих положень європейських підходів, що сприятимуть підвищенню достовірності, професійності та міжнародного визнання судово-економічної експертизи у справах з цифровим компонентом.

Еволюція наукових досліджень військової юстиції в Україні

Марина Василівна Беланюк — 2026-05-26

Стаття присвячена комплексному аналізу еволюції наукових досліджень, присвячених становленню та розвитку військової юстиції в Україні. Розкрито етапи наукового осмислення, виокремлено авторів, окреслено внесок наукових конференцій і круглих столів у формування сучасної системи військової юстиції з урахуванням безпекових викликів та міжнародного досвіду.

Автором проаналізовано стан наукової розробки проблеми військової юстиції в Україні з моменту проголошення незалежності, здійснено періодизацію розвитку наукових досліджень військової юстиції та визначено критерії її проведення, охарактеризовано особливості кожного етапу розвитку наукових підходів до військової юстиції, досліджено вплив інституційних змін (зокрема ліквідації військових судів та трансформації військової прокуратури) на розвиток наукового дискурсу, обґрунтовано взаємозв’язок між станом військової юстиції та безпековими викликами, що постали перед Україною, визначено сучасні тенденції розвитку наукових досліджень у сфері військової юстиції, сформульовано концептуальні підходи до подальшого розвитку військової юстиції як цілісної системи, досліджено сучасні наукові підходи до визначення структури військової юстиції та обґрунтовано необхідність її функціонування як інтегрованої системи.

Право на реабілітацію довкілля як четверта правомочність у структурі конституційного права на безпечне довкілля: доктринальне обґрунтування та механізм реалізації

Олександр Володимирович Власов — 2026-05-26

Стаття присвячена обґрунтуванню четвертої – відновлювальної – правомочності у структурі конституційного права на безпечне довкілля (ст. 50 Конституції України). Доведено, що класична тріада правомочностей суб’єктивного права (право-поведінка, право-вимога, право-домагання) не вичерпує змісту конституційного права на безпечне довкілля, оскільки не охоплює право особи вимагати реального відновлення пошкодженого довкілля, а не лише грошової компенсації. На підставі аналізу вітчизняної доктрини, практики ЄСПЛ та порівняльно-правового досвіду обґрунтовується самостійність відновлювальної правомочності та її відмінність від компенсаторного елемента права-домагання. Запропоновано конкретний механізм реалізації цієї правомочності: формулу позовної вимоги про реабілітацію довкілля, зміни до Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України, а також доповнення ст. 50 Конституції України частиною третьою, яка закріпить обов’язок держави забезпечити реабілітацію довкілля, пошкодженого внаслідок збройної агресії. Показано, що запропонований механізм має безпосереднє практичне значення для захисту прав громадян на постраждалих від бойових дій та техногенних катастроф територіях.