Інформація і право

«Категорія “інформація” у праві: еволюція, міжнародні стандарти та перспективи для цифрової економіки України»

Г.О. АНДРОЩУК, В.С. ХВОСТЕНКО — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз категорії “інформація” як правового явища, що пройшло складну еволюцію від філософської та кібернетичної концепції до сучасного правового режиму стратегічного активу цифрової економіки. Досліджено підходи до визначення інформації у науковій літературі, міжнародних стандартах і національному законодавстві України. Особливу увагу приділено взаємозв’язку між історичними етапами розвитку економіки (аграрний, феодальний, індустріальний, постіндустріальний, економіка знань, цифрова економіка) та зміною уявлень про інформацію — від досвіду, символів і документів до даних, знань і активів, що мають соціальну й економічну цінність. Проаналізовано законодавчі дефініції інформації, закріплені у Законі України “Про інформацію”, Цивільному кодексі України та низці спеціальних законів. Порівняно підходи міжнародних актів, а також міжнародних стандартів. Обґрунтовано необхідність гармонізації українського законодавства із зазначеними підходами.

Цифрова юрисдикція: модель

О. КОСТЕНКО — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття пропонує методологічну схему побудови цифрової юрисдикції на основі модульного підходу, який дозволяє інтегрувати її до системи національного та міжнародного права. Особливу увагу приділено інституційним і процедурним компонентам — цифровим судам, омбудсменам, транскордонному арбітражу, а також принципам алгоритмічної легітимності та етико-центричного управління. Цифрова юрисдикція інтерпретується як інструмент цивілізаційної адаптації права до доби Web 4.0, блокчейн-юридичних протоколів і штучного інтелекту.

Це дослідження не лише систематизує напрацьовану теорію, а й пропонує концептуальний зсув від декларативного рівня до моделювання операційної правової системи майбутнього, відкриваючи перспективи створення цифрових кодексів, реєстрів і міжнародних нормативних платформ.

Інформаційний апокаліпсис: епістемологічна криза, як передумова формування нової інформаційно-пізнавальної парадигми. Філософсько-правовий дискурс

О.Д. ДОВГАНЬ, Т. ТКАЧУК, О. ЛИСЕНКО — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття пропонує міждисциплінарний філософсько-правовий аналіз феномена “інформаційного апокаліпсису” в умовах post-truth, коли традиційні джерела знання стають дедалі більш сумнівними у плані достовірності, втрачають авторитет і довіру, а алгоритмічні платформи формують фрагментовані партикулярні інформаційні реальності. Метою дослідження є рефлексія причин й прогнозування наслідків цієї кризи для подальшої легітимності адаптованих правових механізмів у новітню цифрову епоху. Методологічну базу становитимуть герменевтичний і історико-філософський метод, порівняльно-правовий підхід, цифрова форензіка та методика foresight-моделювання сценаріїв у фокусі філософсько-історичного осмислення образу “кінця історії”, зокрема інформаційного апокаліпсису.

Автори визначають поняття “апокаліпсис” як дуальність руйнування й одкровення (конструювання), співвідносять її з ідеями Постмана, Ж. Бодріяра, Гана, Ж. Зубофф і Л. Макінтайра, а також аналізують онтологічні та епістемологічні механізми та закономірності існування дезінформації (deepfake, симулякри, алгоритмічні “бульбашки”). Показано, що інформаційний хаос радикально трансформує стандарти доказування й породжує потребу в нових критеріях та методиках цифрової експертизи. Окрему увагу приділено сучасному українському інформаційному простору: попри війну та постійні кібератаки, країна функціонує як livinglab цифрової демократії (платформа “Дія”, е-суд, відкриті реєстри), демонструючи потенціал для експорту нормативних та технологічних рішень у міжнародний інформаційний світ.

У статті обґрунтовано три сценарії розвитку глобального правопорядку у інформаційному світі — песимістичний (інфляція істини й занепад довіри), реалістичний (гібридне регулювання ШІ й контенту) та прогресивний (блокчейн-реєстри й незалежний аудит алгоритмів). Автор доводить, що поєднання цифрових технологій із етикою та новими епістемологічними стандартами може відновити легітимність права й сприяти формуванню світової кіберстійкості. Практичний внесок роботи полягає у запропонованих модельних рішеннях для реформування процесуальних норм, підготовки кадрів цифрової юстиції й розбудови міжнародних тренінгових центрів на базі українського досвіду.

Необхідність встановлення правового статусу штучного інтелекту

І.Ф. КОРЖ — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

В дослідженні констатується, що розвиток технологій ШІ поставив перед урядами економічно розвинутих країн питання щодо необхідності нормативно-правового врегулювання проектування, виробництва, функціонування та поширення ШІ, оскільки реалізація державної політики у даній сфері суттєво впливає на ключові інтереси усіх її суб’єктів. На сьогодні проблематика законодавчого регулювання технологій ШІ піднята в загальноприйнятих національних стратегіях та концепціях у більш ніж 40 країнах світу, включаючи США, Китай, країни ЄС, Республіку Корея, Японію, Великобританію, Норвегію, Швейцарію, Україну. Крім того, зазначене сприятиме розвитку наукової та технічної складової розробок штучного інтелекту, а отже, збільшенню кількості технологій у галузі штучного інтелекту, їх виходу на зовнішні ринки.

З огляду на зазначену проблему, лише в 2024 році в ЄС був прийнятий Закон (Регламент) про штучний інтелект. Однак в ньому відсутнє визначення правового статусу ШІ, тим самим залишаючи науковій спільноті та національним законодавчим органам вирішення зазначеного питання.

Зазначається, що у схваленій Урядом України Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні визначаються мета, принципи та завдання розвитку технологій штучного інтелекту в Україні як одного з пріоритетних напрямів у сфері науково-технологічних досліджень, що свідчить про необхідність розроблення єдиної скоординованої державної політики, спрямованої на розв’язання першочергових суспільних та державних проблем.

Окреслено сфери та галузі застосування ШІ в сучасних умовах, а також можливі сфери життєдіяльності в недалекому майбутньому, а також наведені застереження щодо ризиків неконтрольованого розвитку, вдосконалення та застосування ШІ. По суті, майбутнє ШІ полягає в можливому навчанні машин мислити та навчатися як люди, з метою автоматизації роботи та ефективнішого вирішення проблем.

Акцентовано увагу на аналізі досліджень щодо ШІ та запропонованого поділу систем ШІ на дві широкі категорії: слабкий ШІ та сильний ШІ, та наведено характеристики кожної з них, а також розкрито їх додатковий класифікаційний поділ на чотири основні типи – реактивні машини, машини з обмеженою пам’яттю, теорія розуму та самосвідомість. Зазначаються існуючі і можливі ризики та потенційні небезпеки, які слід у подальшому враховувати при застосуванні ШІ у сферах життєдіяльності суспільства.

Робиться висновок, що ШІ є потенційно небезпечним. Насамперед зазначена небезпека може спричинити вимиранню людства внаслідок зловмисного використання форм навмисних дезінформаційних кампаній або автономної смертельної зброї, особливо якщо ШІ стане самосвідомим. Стверджується, що результати деяких автоматизованих процесів, які здійснювались без безпосереднього впливу людей, мали юридичні наслідки для юридичних та фізичних осіб, як суб’єктів права.

З огляду на зазначене, стверджується, що з’явилися дві концепції щодо визначення правового статусу ШІ: об’єкт або суб’єкт права, які, у свою чергу, теж викликали гарячі дискусії серед науковців. Такі і подібні факти функціонування ШІ стали причиною виникнення дискусій щодо проблеми визначення правового статусу для систем автоматизації. Тому для того, щоб визначитися з правовим статусом ШІ є доцільним використання наступних категорій, які є визначальними для заперечення твердження про можливість правосуб’єктності ШІ: людина; суспільство; етика; мораль; світогляд; почуття; культура; свідомість тощо, а також застосовуючи біологічний, філософський, правовий та соціальний підходи.

Робиться загальний висновок, що відсутність у ШІ наявних для людини критеріїв не дає підстави, можливості, спроможність і доцільність прирівнювати його до “Homo sapiens” чи надавати йому статус суб’єкта права соціуму, тобто суспільства. Що ШІ є і має в подальшому законодавчо визначатися як об’єкт права, за функціонування якого має нести відповідальність його виробник або власник (користувач). Саме на ШІ мають бути направлені зусилля, дії, керованість, використання та несення відповідальності за його функціонування та використання суб’єктом права, яким є фізична та юридична особа суспільства, у процесі виробництва ШІ, його реалізації (відчуження) та використання (функціонування).

Концептуальні проблеми формулювання дефініції «штучний інтелект» для правового регулювання

М.В. ДУБНЯК — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано концептуальні проблеми формування понять “штучний інтелект” та “система штучного інтелекту” в правовому регулюванні. Виявлено, що наявні дефініції спираються на різні підходи — технічний, когнітивний і соціально-правовий — що зумовлює їхню методологічну розрізненість. Обґрунтовано необхідність інтегративного підходу, який поєднує ці складові, враховує динамічність розвитку технологій та зв’язок між людськими цілями й автономністю систем. Визначено недоліки чинних дефініцій, зокрема надмірну технічність, змішання рівнів опису та недостатню правову визначеність. Сформульовано авторські дефініції “штучний інтелект” та “система штучного інтелекту”, що усувають зазначені недоліки й створюють підґрунтя для уніфікації правового регулювання.

Тенденції розвитку правового регулювання штучного інтелекту у зарубіжних країнах

А.І. МАРУЩАК, С.Г. ПЕТРОВ — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено аналіз тенденцій розвитку правового регулювання штучного інтелекту у зарубіжних країнах. Доведено, що на сьогодні відсутні міжнародно-правові імперативні нормативи у сфері ШІ. Правове регулювання ШІ у США послабилося після скасування Указу №14110 про безпечну, захищену та надійну розробку та використання ШІ. Не достатньо регульоване використання ШІ як у новітніх продуктах великих ІТ компаній, так і у державних структурах США є загрозою порушення прав людини і навіть національних інтересів інших держав.

Китай також призупинив розробку проекту Закону “Про штучний інтелект”. Проблеми конфіденційності та безпеки даних ШІ DeepSeek, розробленої у Китаї, спричинили заборону цього продукту в кількох країнах і державних установах через загрози національній безпеці, зокрема через потенційний доступ китайського уряду до даних, що збирає DeepSeek.

У Китаї існує значний державний контроль за сферою генеративних послуг штучного інтелекту, зокрема послуг “глибоких фейків” (“deep fake”) з вимогами для провайдерів обов’язкового інформування Міністерства громадської безпеки Китаю.

Зроблено висновок, що законодавство ЄС щодо штучного інтелекту містить механізми захисту прав людини від імовірного негативного впливу внаслідок розробки і використання систем штучного інтелекту. Закон ЄС про штучний інтелект та інфраструктура нагляду, що наразі формується у Євросоюзі, є гарантією дотримання прав людини у цій чутливій сфері.

Загрози правам і свободам людини в епоху штучного інтелекту

Ю.Б. ІРХА — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз впливу технологій штучного інтелекту на систему захисту прав і свобод людини. Автором проаналізовано міжнародні підходи до визначення сутності штучного інтелекту та констатовано формування нової технологічної реальності, де людський інтелект втрачає монополію на прийняття складних рішень. Ним акцентовано увагу на тому, що незважаючи на очевидні переваги систем штучного інтелекту для економіки та науки, їх безконтрольне поширення, особливо в умовах юридичної невизначеності, створює екзистенційні загрози демократії.

У роботі виокремлено ключові загрози правам і свободам людини в епоху штучного інтелекту, серед яких: тотальний цифровий нагляд, алгоритмічна дискримінація, маніпулювання суспільною свідомістю через дезінформацію та діпфейки, ерозія приватності та загроза втрати людської автономії. Детально розглянуто вразливість конкретних конституційних прав і свобод людини.

За результатами дослідження обґрунтовано неможливість подальшого перебування України в стані декларативного (“м’якого”) регулювання сфери штучного інтелекту. Автором сформульовано перелік першочергових кроків для законодавчого врегулювання галузі. Запропоновані заходи спрямовані на гармонізацію українського законодавства з європейськими стандартами та забезпечення балансу між технологічним розвитком і захистом фундаментальних прав і свобод людини.

Парламентські механізми контролю за сектором безпеки і оборони: досвід міжпарламентського союзу

В.М. ФУРАШЕВ, І.Ф. КОРЖ — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

Механізми та інструменти парламентського контролю варіюються залежно від типу урядової системи, рівня демократії та доходів країн. Зокрема, парламенти країн із вищим рівнем доходів і демократичних систем мають більше інструментів контролю, таких як комітетські слухання, час для запитань, інтерпеляції (офіційні депутатські запити до уряду) та діяльність омбудсмена. Серед країн з високим рівнем доходів інтерпеляції є поширеними, тоді як у середньо- та низькодохідних країнах вони застосовуються рідше. Також комісії з розслідування та офіси омбудсменів найбільш поширені в країнах із середніми доходами.

Зазначено, що кількість інструментів парламентського контролю також напряму пов’язана з рівнем демократії та рівнем доходів країни. Більш демократичні та економічно розвинені країни використовують ширший набір механізмів для нагляду за діяльністю уряду, що забезпечує більший потенціал контролю та підзвітності виконавчої влади. Так, умовами для здійснення ефективного парламентського контролю над сектором безпеки і оборони мають включати в себе: чітко визначені конституційні та правові повноваження; звичаєва практика, тобто система санкціонованих здебільшого державою правових звичаїв, що є джерелом права у певній державі; ресурси та експертиза; політична воля.

Акцентовано увагу на тому, що Конституція (або її еквівалент) забезпечує найважливішу правову основу для парламентського контролю над сектором безпеки і оборони. Враховуючи, що конституції в різних країнах відрізняються залежно від політичного, культурного, економічного та соціального контексту країни, більшість з них передбачають, що виконавча влада (наприклад, президент, прем’єр-міністр або міністр оборони) відповідає за служби безпеки і оборони, а виконавча влада підзвітна парламенту. Оскільки конституційні положення мають найвищий юридичний статус, є важливим закріплення в конституції парламентські повноваження щодо сектора безпеки і оборони.

Звернута увага на те, що в європейських країнах були розроблені соціальні норми та практики підзвітності та парламентського нагляду, тобто інструменти або засоби, які може використовувати парламент для забезпечення демократичного контролю над сектором безпеки і оборони, якими є: загальні повноваження; бюджетний контроль; миротворчі місії/розгортання військ за кордоном (надання згоди); закупівлі; загальна політика оборони та безпеки (право схвалення/відхилення); персонал оборони/безпеки.

Констатується, що не всяку поведінку та взаємодію можна регулювати законом, тому важливо розвивати та підтримувати звички та практику парламентського контролю, що підкріплюються соціальними нормами, такими як взаємна повага та довіра. Тому здатність парламенту контролювати сектор безпеки і оборони залежить від факторів часу та рівня експертизи й інформації, що є в його розпорядженні. Парламент не матиме вагомих аргументів, якщо уряд зможе надати йому інформацію лише після прийняття остаточного рішення. У таких ситуаціях парламент зіткнеться з «доконаним фактом» і не матиме інших альтернатив, окрім як схвалити або відхилити рішення уряду. Крім того, парламент повинен мати достатньо часу для аналізу та обговорення важливих питань, таких як оборонний бюджет, прийняття рішень щодо закупівлі озброєнь або огляд оборонної політики.

Зазначається, що ефективний парламентський нагляд за сектором безпеки і оборони вимагає досвіду та ресурсів у парламенті або в його розпорядженні. У більшості випадків парламенти мають лише дуже невеликий дослідницький персонал, якщо такий взагалі є. Основна проблема, однак, полягає в тому, що парламенти переважно покладаються на інформацію, що надходить від уряду та військових, хоча саме ці установи вони повинні контролювати.

Стверджується, що політична воля парламентарів використовувати інструменти та механізми, що є в їхньому розпорядженні є вирішальною умовою для здійснення ефективного парламентського контролю за сектором безпеки. Усі правові системи надають парламентам різноманітні засоби для отримання інформації для контролю політики, нагляду за адміністрацією, захисту особи або виявлення та усунення зловживань і несправедливості. Крім того, парламентарі можуть скористатися або розробити передовий досвід і неформальні методи, що доповнюють ці конституційні або правові інструменти та механізми.

Акцентовано увагу на тому, що з огляду на складність сектору безпеки і оборони, добре розвинена структура комітетів є вирішальною для того, щоб парламент мав реальний вплив на виконавчу владу. Парламентський нагляд за сектором безпеки і оборони має включати не один комітет, а кілька комітетів, які можуть мати різні назви в різних парламентах (і іноді можуть мати об’єднані мандати).

Недобросовісна конкуренція в цифрових ринках: загрози та протидія

Г.О. АНДРОЩУК — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

Здійснено економіко-правовий аналіз регулювання захисту від недобросовісної конкуренції в умовах цифрової економіки, впливу на інновації, конкуренцію та споживачів, виявлено загрози та рекомендовано заходи протидії. Показано, що недобросовісна конкуренція в цифрових ринках охоплює широкий спектр агресивних комерційних практик, що мають на меті ввести споживачів в оману та спотворити конкурентні умови, що зрештою підриває довіру споживачів. Такі дії проявляються через оманливу рекламу, маніпуляції даними та порушення прав інтелектуальної власності (ІВ). Ці практики шкодять добросовісним підприємствам, створюють дисбаланс на ринку, що призводить до зниження рівня інновацій та підвищення цін для кінцевих споживачів. Досліджено особливості цифрового ринку і цифрових платформ у сфері ІВ, їх функції і типи, значення для споживачів та інновацій. Проаналізовано маніпуляції з пошуковими системами (SEO-спам, наповнення ключовими словами), використання ботів для маніпуляції відгуками та рейтингами, вплив ШІ на конкурентну поведінку (алгоритмічна змова). Визначено виклики для конкурентного законодавства та регулювання цифрових платформ в Україні. Робиться висновок, що для ефективної боротьби з недобросовісною конкуренцією в цифровій сфері необхідний комплексний підхід, адаптація законодавства, посилення правозастосування, розвиток технологій виявлення зловживань та активна міжнародна співпраця. Забезпечення чесних та відкритих цифрових ринків є критично важливим для стимулювання інновацій, захисту споживачів та підтримки здорового економічного середовища.

Формалізація складових правового контролю в рамках моделі надійного самокоригуючого обчислення із застосуванням генеративного штучного інтелекту

В.М. ФУРАШЕВ, Д.В. ЛАНДЕ, Ю.Г. ДАНИК — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті запропоновано нову концептуальну модель правового контролю як функціонального механізму стабілізації нормативного порядку, що ґрунтується на інтеграції принципів юридичної науки (верховенство права, правова визначеність, ієрархія норм, заборона колізій) з методами надійного обчислювання. Виходячи з класичної доктрини, згідно з якою контроль є не вторинною гарантією, а структурною умовою існування правової системи, автори переосмислюють його в умовах цифрової трансформації як самокоригуючийся, ітеративний процес, формалізований через примітиви Supercycle, Control та Result. Такий підхід дозволяє перевести контроль із сфери реактивного нагляду у сферу прогнозної нормативної архітектури: Supercycle забезпечує багаторазову верифікацію проектів актів, Control – об’єктивну оцінку їхньої відповідності базовим правовим принципам (через метрики семантичної узгодженості, актуальності й стійкості до колізій), а Result – пояснюване та стандартизоване уявлення юридичного висновку. Це відповідає вимогам сучасної правової інформатики, що прагне формалізувати не лише текст норми, а й логіку її легітимності. Зокрема, модель дозволяє автоматично виявляти порушення принципу lex superior derogat inferiori (верховенство вищого акту), nulla poena sine lege (відсутність покарання без закону) або nemo iudex in causa sua (заборона самосуду), коли органи виходять за межі своєї компетенції. Таким чином, контроль набуває статусу конститутивного елемента життєздатності держави, без якого неможлива ні правова визначеність, ні довіра суспільства до публічної влади.

Від трансферу технологій до трансферу знань та валоризації знань: еволюція підходів до використання результатів досліджень наукових організацій та університетів в ЄС

Ю. КАПІЦА — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

Досліджується зміна політики ЄС щодо використання знань науковими організаціями та університетами. Зазначається, що у 1990- початку 2000 рр. ключовим напрямком був трансфер технологій, що ототожнювався з комерціалізацією результатів досліджень. У 2007-2008 рр. політика ЄС розширилася до концепції трансферу знань, яка охоплювала крім комерціалізації також і поширення знань, у тому числі через відкритий доступ. У 2022-2024 рр. ці тенденції набули подальшого розвитку у вигляді інтегрованої концепції валоризації знань, яка підкреслює не лише економічну, але й соціальну цінність знань для суспільства в цілому. Вказується на актуальність запровадження системи заходів в Україні з імплементації документів ЄС щодо валоризації знань на рівнях державних органів, наукових організацій та ЗВО, інших осіб, які беруть участь у валоризації знань.

Цифровий слід як джерело доказів у цивільному судочинстві України: національний та міжнародний виміри

М. ЖУШМАН — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено використанню електронних доказів у цивільному судочинстві України в умовах цифровізації правосуддя. Обґрунтовується, що цивільний стандарт доказування (“баланс вірогідностей”) не зводиться до відсоткових оцінок і має реалізовуватись через перевірюваність цифрових матеріалів: збереження первинних метаданих, фіксацію хеш-значень і часових міток, застосування належного електронного підпису та документування ланцюга збереження. На основі доктринального аналізу, порівняльного права (ЄС, Англія та Уельс, Сінгапур) і огляду практики Верховного Суду показано поступову кристалізацію мінімальних критеріїв допустимості електронних доказів (ідентифікація авторів/адресатів, встановленість змісту, можливість перевірки цілісності) та потребу в уніфікації підходів.

Запропоновано кроки щодо реформування процесуального законодавства: закріплення “технічного мінімуму” для електронних доказів (метадані, хеші, мітки часу, підпис/печатка); впровадження стандартизованих інструкцій на кшталт PD 57AD; гармонізація з eIDAS-2; трансформація ЄСІТС із “транспортної” у “верифікаційну” платформу з автоматизованими перевірками та аудитом. Таке поєднання процесуальних і технічних вимог здатно підвищити якість судових рішень, зокрема їх передбачуваність і справедливість, зменшуючи спори щодо автентичності й походження цифрових матеріалів.

До питання про евристичний потенціал синергетики у дослідженні проблематики національної безпеки

О.Г. ДАНИЛЬЯН, О.П. ДЗЬОБАНЬ — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті показано, що синергетична парадигма формування історичної свідомості є затребуваною на сучасному етапі розвитку України як чинник забезпечення національної безпеки та формування культури національної безпеки. Обґрунтовується, що незмінні протягом усієї вітчизняної історії фундаментальні цінності та ідеали здатні стати суператрактором у досягненні необхідного рівня безпеки. Окремо аналізується синергетичне розуміння ключової ролі суб՚єктивного чинника у реалізації футуристичних прогнозів, що висуває на передній план необхідність розробки національної ідеології з урахуванням історичної синергетики.

Розвиток національної системи кібербезпеки України

С.А. КРАСНІКОВ — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу сучасного стану та перспектив розвитку національної системи кібербезпеки України в умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій і зростання кіберзагроз. Розглянуто основні нормативно-правові акти, що регулюють сферу кібербезпеки. Проаналізовано ключові кібервиклики, пов’язані з мілітаризацією кіберпростору, розвитком кіберзброї та впливом глобальних технологічних трендів, таких як хмарні обчислення, штучний інтелект і 5G-мережі. Запропоновано напрями вдосконалення національної системи кібербезпеки, серед яких виділяються розвиток державно-приватного партнерства у сфері кібербезпеки, гармонізація вітчизняних інформаційних стандартів з міжнародними стандартами (ISO/IEC, NIST) та підвищення рівня кіберграмотності населення.

Міжнародна безпека в умовах сучасних викликів та її вплив на внутрішню і зовнішню безпеку України

М.П. СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ, Л.М. СТРЕЛЬБИЦЬКА — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються зміст, динаміка, тенденції міжнародної безпеки в умовах сучасних викликів та її вплив на внутрішню і зовнішню безпеку України.

Гібридні кібератаки в умовах українсько-російської кібервійни

Ю.П. КАЛАЙДА — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізуються гібридні кібератаки як ключовий елемент українсько-російської кібервійни, яка триває з 2014 року та значно посилилася після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. На основі аналізу офіційних даних розглядаються типи кібератак, їх інтеграція з кінетичними операціями, їх суспільні наслідки для критичної інфраструктури та стратегічні імплікації. У статті підкреслюється роль кібероперацій у гібридній війні, де кібератаки поєднуються з інформаційними операціями, шпигунством та фізичними діями. Пропонуються стратегії кіберпротидії, зокрема, шляхом посилення кіберстійкості, розвитку кібероборони та удосконалення національного законодавства у сфері кібербезпеки. У висновках вказується необхідність посилення міжнародної співпраці для протидії таким кібератакам.

Історико-правовий огляд становлення та розвитку розвідки з відкритих джерел інформації як самостійної спроможності з добування та аналізу даних в Україні

Л. КУЛЬЧИЦЬКА — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується становлення та розвиток розвідки з відкритих джерел (англ. Open-Source Intelligence – OSINT) як самостійної спроможності з добування, обробки та аналізу даних в Україні.

Доводиться, що сьогодні для України характерними є глобальні та євроатлантичні тенденції розвитку OSINT: розробка специфічної методології, спроби уніфікації тактики і процедур проведення цієї діяльності, запровадження окремого правового регулювання та вирішення етичних проблем. Звертається увага на те, що розвиток OSINT в Україні відбувався за власним, багато в чому унікальним сценарієм, обумовленим історичним контекстом та факторами військового і політичного характеру.

У статті вперше проведено періодизацію історико-правового розвитку розвідки OSINT в інтересах національної безпеки України. Автором виокремлено чотири етапи такого: 1) інституційне становлення в "аналогову" еру (1991-2005 рр.); 2) цифровізація OSINT та поява недержавних акторів (2005-2014 р.р.); 3) професіоналізація OSINT та правове визнання (2014-2022 рр.); 4) нова архітектура OSINT: великі дані, ШІ та глобальне партнерство (2022 р. – донині). Для кожного етапу визначено характерні його особливості та специфічні ознаки.

Авторкою наголошено, що шлях розвитку OSINT в інтересах національної безпеки України пройшов шлях від закритої, "аналогової" державної монополії, що спиралася на застарілі радянські практики, до гнучкої, професійної та юридично визнаної цифрової спроможності, яка сьогодні стоїть на трьох стовпах: синергії держави і суспільства, технологіях штучного інтелекту та міжнародному партнерстві.

Міжнародне співробітництво України у сфері боротьби з кібертероризмом

О.М. ПОЛЯКОВ — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються ключові аспекти міжнародного співробітництва України у сфері протидії кібертероризму в умовах воєнного стану. З урахуванням опрацьованих різноманітних підходів до визначення кібертероризму, вироблених вітчизняними вченими, виділено його основні правові ознаки. На підставі аналізу нормативно-правової бази у сфері забезпечення кібербезпеки визначено основні міжнародні договори України з питань боротьби з кібертероризмом. Розкрито міжнародний механізм боротьби з кіберетроризмом з урахуванням інституційних інструментів ООН, НАТО та ЄС. Досліджено перспективи розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері. Результати дослідження свідчать про зростання ролі України у забезпеченні міжнародної кібербезпеки з урахуванням євроінтеграційних процесів.

Окремі проблемні аспекти нормативно-правового регулювання протидії тероризму та його стратегічні орієнтири (частина перша)

В.В. КОМАШКО, О.В. ШАМАРА — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

Наукова стаття містить результат аналізу антитерористичного законодавства України, рішень Конституційного Суду України, наукової літератури. Наукова публікація є початком циклу наукових статей та продовженням наукової дискусії щодо ефективних шляхів виконання Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023-2027 роки, схваленого Указом Президента України від 11.05.2023 року №273/2023 та Дорожньої карти з питань верховенства права “Деякі питання забезпечення переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу за кластером 1 “Основи процесу вступу до ЄС”, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.05.2025 №475-р., в контексті виконання пункту 4.4 (Боротьба з тероризмом та попередження радикалізації). Констатовано, що Служба безпеки України законодавчо визначена, як головний орган у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю, висловлені обґрунтовані сумніви щодо законодавчого закріплення за Кабінетом Міністрів України права і обов’язку організації боротьби з тероризмом в Україні і як наслідок фактичного підпорядкування Служби безпеки України у цих питаннях Кабінету Міністрів України. За результатом проведеного наукового дослідження запропоновані пропозиції до Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, які сприятимуть більш повному та чіткому дотриманню та виконанню Конституції України з урахуванням положень статті 19 Конституції України, згідно з яким правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Дані як товар: тенденції кіберзлочинності в Європі 2025

С. МАЗЕПА — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено актуальні тенденції кіберзлочинності в Європі з акцентом на багатофункціональну роль даних: як цілі, засобу і товару. На основі звітів Europol, ENISA, CERT-EU та інших аналітичних джерел розкрито, як персональні дані, логіни, фінансова та стратегічна інформація стають об’єктами атак з боку злочинців. Окрема увага приділена зростанню загроз, пов’язаних із використанням штучного інтелекту: створенням діпфейків, генерацією фішингових повідомлень, маніпулятивних наративів та атак нового типу — Man-in-the-Prompt. Автор наводить приклади реальних інцидентів, зокрема кейс Arup, та підкреслює ключову роль людського фактора, соціальної інженерії та цифрової необізнаності як головних вразливостей. Пріоритети безпеки зміщуються до простих, але системних речей: акцент на кібергігієну та приватність, обов’язковість багатофакторної аутентифікації, базова кіберосвіта, преведення симуляцій та експериментів, мінімізації прав доступу, регулярних оновлень і резервного копіювання, а також прозорості від постачальників. Головна мета — зменшити цінність викрадених даних і скоротити час від виявлення до відновлення.

OSINT у гібридних конфліктах: інструмент документування злочинів та виклики правового визнання

М.В. ГУЦАЛЮК, В.В. СЕМЕНОВ, О.В. ЧУПРИНА — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано роль OSINT (розвідки/розслідування з відкритих джерел) у виявленні та документуванні злочинної діяльності у контексті гібридних конфліктів XXI століття. Розглянуто приклади ефективного застосування OSINT у розслідуваннях воєнних злочинів, кібератак і порушень міжнародного гуманітарного права. Проаналізовано стандарти цифрової доказової бази, зокрема Berkeley Protocol, та інтеграцію OSINT у роботу міжнародних правозастосовних органів. Запропоновано висновки щодо нормативного регулювання та перспектив удосконалення використання OSINT в умовах сучасних загроз.

Правова культура як концептуальна основа доступності судового захисту в демократичній державі

І.В. БОРЩЕВСЬКИЙ, О.І. ДОНЧЕНКО, О.Д. ГРИНЬ — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується роль правової культури як концептуальної основи забезпечення доступності судового захисту в демократичній державі. Обґрунтовується, що правова культура є не лише елементом загальної культури суспільства, а й чинником, який безпосередньо впливає на реалізацію права кожної особи на ефективний судовий захист. Аналізуються основні складові правової культури — правові знання, правова свідомість, рівень довіри до правових інститутів — та їхній взаємозв’язок із якістю доступу до правосуддя. Наголошено на необхідності міжінституційної взаємодії державних органів, освітніх установ, громадянського суспільства та медіа задля формування правової компетентності громадян. Зроблено висновок, що підвищення рівня правової культури має розглядатися як стратегічний пріоритет правової політики, спрямованої на зміцнення принципу верховенства права та легітимність судової влади в очах суспільства.

Парламентський контроль за діяльністю уряду – інтегрована складова процесу демократичного, доброчесного врядування

А.І. НИЖНИК — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті на основі теоретико-правового аналізу системоутвірних властивостей ціннісно-ідеологічного, організаційного та нормативно-правового компонентів функціонування коаліційної парламентсько-урядової системи врядування доводиться, що заснований на засадах європейських стандартів організаційно-правовий механізм парламентського контролю за діяльністю уряду є інтегрованою складовою (політичною частиною) процесу демократичного, доброчесного врядування.

Проблеми звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 441 КК України

І.А. ЕЛІЗБАРЯН — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено проблематику застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності до діянь, передбачених ст. 441 КК України (екоцид), із акцентом на специфіку кримінального правопорушення як особливо тяжкого злочину, який завдає довготривалих і незворотних шкод довкіллю, суспільству та міжнародній безпеці. Особлива увага приділена аналізу юридичної природи екоциду, його масштабності, глобальним наслідкам та суспільній небезпечності, що обумовлює невідповідність традиційних механізмів звільнення від кримінальної відповідальності для таких правопорушень. Показано, що традиційні підстави звільнення – примирення з потерпілим, дійове каяття, зміна обстановки – у випадку екоциду виявляються малоефективними або неприйнятними через глобальний характер шкоди, невизначене коло постраждалих та складність відновлення порушених екосистем.

У статті здійснено аналіз національного кримінального законодавства України та його відповідності міжнародним стандартам щодо криміналізації екоциду. Встановлено, що наявні прогалини законодавства, відсутність чітких обмежень щодо звільнення від відповідальності та нерозвинені механізми компенсації шкоди зумовлюють ризик формального або непропорційного застосування інституту звільнення у таких випадках. Особливо підкреслено значення міжнародного права, зокрема положень Женевських конвенцій, Додаткових протоколів та Конвенції ENMOD, а також Римського статуту КМС, у контексті визначення статусу екоциду як злочину глобальної небезпечності та потреби його врахування при формуванні національної практики кримінальної відповідальності.

Стаття обґрунтовує необхідність комплексного підходу до вирішення проблемних аспектів застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності за екоцид, що включає законодавчі зміни, спрямовані на обмеження застосування звільнення для особливо тяжких злочинів, розвиток спеціалізованих процедур компенсації шкоди та відновлення довкілля, підвищення професійної компетентності суддів, прокурорів і слідчих у сфері розслідування екологічних злочинів, а також активне використання наукових досліджень для вдосконалення правозастосовної практики.

Кримінально-правове регулювання в сфері обігу наркотичних речовин: аналіз ефективності на основі відкритих даних щодо протидії злочинності

М.В. КАРЧЕВСЬКИЙ — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано ефективність кримінально-правового регулювання у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів в Україні. Встановлено, що в умовах повномасштабної війни, адміністративних реформ та технологічних змін система кримінальної юстиції демонструє тенденцію до примітивізації – зміщення фокусу з організованих злочинних груп та збуту наркотиків на "легкі мішені", зокрема, споживачів. За результатами аналізу статистичних даних за 2013-2024 роки, зокрема, за допомогою розробленої онлайн-платформи CrimeDataLab, виявлено, що, попри значне зростання кількості облікованих правопорушень у 2023-2024 роках, ймовірність судового розгляду таких справ суттєво знизилася. Особливо небезпечним проявом примітивізації є зростання кількості військовослужбовців, засуджених за зберігання наркотиків без мети збуту. Доводиться, що чинна репресивна політика, орієнтована на покарання замість профілактики та ресоціалізації, є неефективною і потребує перегляду. Запропоновано напрями вдосконалення наркополітики, що базуються на гуманістичних засадах.

Правові аспекти у дослідженні експертизи відео-, звукозапису у встановленні мовленнєвих особливостей

Т.М. ЄВТУШЕНКО — вт, 09 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто роль манери мовлення у мовознавчій експертизі відео- та звукозаписів. Проаналізовано ідентифікацію мовця за фонетичними особливостями. Визначено значення мовної індивідуальності та комунікативних характеристик для встановлення автентичності запису.